Illustration
Illustration

Участь дитини у досудовому розгляді цивільних справ, що її стосуються, та під час судового розгляду

Практика врахування думки дитини при вирішенні правових питань, особливо тих, що стосуються права дитини на сім'ю, є важливим аспектом сімейного права. Визнання та врахування думки дитини відображає більш орієнтований на дитину підхід у судовому процесі, що гарантує першочергову увагу забезпеченню найкращих інтересів дитини. Такий підхід дозволяє дітям висловлювати свої погляди і дає їм відчуття власної спроможності та гідності. Це може також заохочувати їх брати участь у прийнятті рішень, які впливають на їхні сімейні стосунки. Залучення дітей до процесу прийняття рішень може позитивно вплинути на їхній психічний та емоційний стан. Відчуття того, що їх чують і розуміють у правовій системі, може сприяти підвищенню почуття безпеки та стабільності.
Відповідно до Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини, кожна дитина, яка має контакт із системою правосуддя, у тому числі в рамках цивільних проваджень, має отримати вичерпну інформацію про свої права, способи доступу до правосуддя, консультації з усіх питань, що виникають, а так само їй має бути забезпечено право на те, щоб бути почутою під час розглядів, що її стосуються або впливають на неї.

Стаття 12 Конвенції ООН про права дитини: «Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства».

Illustration

Заслуховування думки дитини під час досудового та судового розглядів цивільних справ за участю дітей є одним з конвенційних зобов’язань України. Оскільки у такий спосіб дитина здатна реалізувати своє право на участь у прийнятті рішень, це питання було однією з цілей дослідження щодо проблемних питань розгляду справ, пов’язаних із забезпеченням права дитини на сім’ю, проведеного наприкінці минулого року. У межах цього дослідження було проведено опитування (як у формі онлайн-анкетування, фокус-груп, глибинних інтерв’ю з експертами з числа суб'єктів, дотичних до системи ювенального правосуддя) представників/ць органів опіки та піклування, служб у справах дітей та суддів.

В ході опитування 71,7% респондентів відповіли, що вони запитують думку дитини під час здійснення професійної діяльності в ситуаціях, які пов’язані з набуттям, оспорюванням чи реалізацією прав та інтересів дитини, в тому числі, права на сім’ю. 28,3% відповіли, що роблять це не завжди і це залежить від обставин справи. Водночас, у який спосіб думка дитини має бути заслухана на етапі до судового розгляду чи під час судового розгляду чітко законодавством чи відповідними рекомендаціями не визначено. Деякі експерти під час глибинних інтерв’ю зазначили про доцільність адаптації та використання методики «Зелена кімната» у цивільних провадженнях. «Коли дитина починає говорити: «Я хочу жити з мамою» – тільки такою бесідою неможливо повноцінно встановити, чим обумовлено це бажання. Бо може мама вчора дала «нагоняй» і сказала, що якщо ти так скажеш або чогось не скажеш, то будуть певні наслідки. Тому я вважаю, що, напевно, було би доцільно впровадження методики «Зелена кімната», яка використовується у кримінальних провадженнях, щоб її імплементували в цивільні справи для проведення опитування дітей в межах таких категорій справ», - каже один з опитуваних психологів. З досвіду респондентів, які взяли участь в опитуванні, вік, з якого запитується думка дитини наступний: ● менше трьох років – 1,9%; ● 3-5 років – 15,1%; ● 6-10 років – 67,9%; ● 10-14 років – 54,7%; ● 15-16 років – 35,8%; ● 17-18 років – 35,8%.

Серед питань, які фахівці зазвичай запитують дітей, респонденти навели, зокрема, такі :

    Чи цікавилися батьки твоїми повсякденними справами, справами у школі? Як ти вважаєш, чи належним чином батьки виконували свої батьківські обов’язки? Якщо ні, в чому це проявлялось?
    Ти б хотіла жити з батьками? Як ти відпочиваєш з батьками? Чим займаєшся вдома?
    З ким ти граєшся? Кому розповідаєш про свої справи? Хто допомагає тобі виконувати домашні завдання?
    Чи забезпечують твої батьки усім необхідним для повноцінного проживання? Як ставляться батьки до тебе? Чи комфортно тобі проживати з ними?
    Чи довіряєш ти своїй матері, чи батькові? Чи є ви друзями? В тебе є все необхідне для навчання, необхідний одяг, взуття, приладдя? Мама або батько забезпечують твої потреби? Як ти думаєш, вони добрі батьки, як вони виконують свої обов’язки як батьки?
    З ким ти проживаєш, з ким робиш уроки, проводиш дозвілля, хто купує речі, іграшки, з ким спілкуєшся?
    Хто з батьків проводить з тобою більше часу, піклується, грається та допомагає у навчанні? З ким тобі комфортно? З ким би ти хотів проживати?
    Ти хотів (ла) б бачитись з татом (мамою)? Коли востаннє тато (мама) дарував тобі подарунки? Тобі приємно, коли тато (мама) дарує тобі подарунки? Інші запитання - відповідно до віку, стану дитини, її відкритості, вразливості.

Разом з тим, ряд експертів під час глибинних інтерв’ю вказали, що є велика різниця між «запитати» думку дитини та «вивчити» думку дитини. 
Стаття 159 Сімейного кодексу України визначає, що при вирішенні судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, береться до уваги «особиста прихильність дитини до кожного з них». Водночас, ряд експертів звернули увагу на необхідності зміни формулювання у законодавстві і відповідно підходів, вказавши, що є необхідність у з’ясуванні прив’язаності дитини до одного з батьків. Наприклад, в Норвегії прив’язаність дитини до батьків є одним із найвагоміших факторів при прийнятті відповідних рішень. Важливою в контексті оцінки такої прихильності, насамперед, через призму потреб дитини та її найкращих інтересів, є робота психолога. Такі поняття, як стабільний догляд, чуйні батьки, які можуть розуміти дитину, і вразливість дитини до повторної травматизації є центральними у роботі психологів в Норвегії.

Результати дослідження щодо способів з’ясування думки дитини показали, що діти по-різному висловлюють свою думку, у залежності від ситуації, про що вказали 54,7% опитаних. 41,5% відповіли, що дитина висловлює свою думку особисто, і лише 3,8% надали відповідь, що дитина висловлює свою думку через психолога.

Як відмітили учасники фокус-груп з числа суддів, «сама процедура заслуховування думки дитини суддею недостатньо прописана у ЦПК України». Учасники фокус-груп з числа представників органів опіки та піклування зазначили, що процедура заслуховування думки дитини на комісії з питань захисту прав дитини є стресовою для неї. 
Якщо думка дитини висловлена особисто, респонденти навели наступні приклади критеріїв, за якими вони розуміють, що дитина висловлює саме свою думку і немає елементів навіювання:

    коли дитина спокійна і говорить впевнено;
    дитина починає думати, а потім висловлювати думку, а не відразу відповідає, поглядаючи на законних представників;
    є зоровий контакт, дитина спокійна, говорить словами відповідно до віку, не дорослими фразами;
    дитина відверта, щира, комунікабельна, впевнено відповідає тощо;
    задаючи одне й те ж саме питання, в різних формах пару разів;
    поведінка, тон розмови, коли йде мова про когось з батьків/родичів, чи повторює дитина в загальному висловлювання когось із дорослих учасників справи;
    невербальне спілкування, відкритість дитини до діалогу, внутрішнє відчуття, тощо;
    здоровий глузд та законодавство;
    жести, рухи, вміння скласти речення;
     відкритість дитини, готовність до спілкування, поведінка дитини під час спілкування.

Таким чином, критеріями, на які вказали респонденти, є поведінкові прояви, які по суті мають індивідуальний характер. Поза увагою респондентів залишились умови проведення опитування дитини, що значною мірою можуть вплинути на її думку. Не менш важливим також є врахування вікових особливостей дитини та особливостей прив’язаності дитини до кожного із батьків. Якщо думка дитини висловлена через представника, респонденти навели приклади наступних критеріїв, які дозволяють зрозуміти, чи діє представник в інтересах дитини:

      за внутрішнім переконанням, виходячи зі спостережень за поведінкою дитини;
    оцінюється ситуація загалом, спостерігаємо за поведінкою представника, за емоціями, які відчуває представник, коли розповідає ту чи іншу ситуацію, спостерігаємо за поведінкою дитини - залякана чи ні, боїться чи ні;
    аналізуємо матеріали справи, за можливості, надання переваги висновкам психологів;
      аналізуємо, в якому оточенні перебуває дитина під час опитування, повноту наданих матеріалів, заінтересованість представника в результаті справи;
    проводимо опитування дитини;
    аналізуємо увесь пакет наданих документів, відслідковуємо головну мету, згідно з якою діє представник, та задаємо йому питання у разі необхідності;
    просимо законного представника надати можливість особисто поспілкуватися з дитиною, робимо запити до структур, причетних до роботи з сім’ями з дітьми, для отримання додаткової інформації про родину.

Отже, респонденти покладаються на аналіз наявних матеріалів, включаючи висновки психологів, що є надзвичайно важливим. Однак, часом поза увагою залишаються найкращі інтереси дитини, бо думка дитини має враховуватись з урахуванням ситуації, яка склалась, вікових особливостей дитини, наявність залежності від законного представника. Також, значна частина респондентів відповіли, що «необхідна особиста присутність дитини при висловленні її думки». Щодо врахування думки дитини судом, за результатами дослідження: 64,2% респондентів відповіли, що думка дитини враховується;35,8% відповіли, що думка дитини враховується не завжди, це залежить від обставин справи; 79,2% зазначили, що думка дитини враховується шляхом аналізу самих слів дитини, виходячи з її найкращих інтересів;17% відповіли, що враховують слова дитини автентично (як вона їх проговорила);3,8% вказали, що слова дитини трактуються представником на власний розсуд.  При цьому аналіз судової практики показав, що суд не у всіх справах, де заслуховувалась думка дитини, приймав рішення з урахуванням думки дитини, а також є практика коли суд ухвалив рішення всупереч думці дитини. У справах про усиновлення дитини (включаючи внутрішньо сімейне усиновлення та усиновлення статусних дітей) думка дитини заслуховувалася безпосередньо у ході судового засідання у 45,3% справ. Думка дитини заслуховується з таких питань:

    бажання бути усиновленою усиновлювачем/-ами: 86,8%;
    бажання змінити прізвище та по батькові: 13,2%.

У справах про скасування усиновлення дитини (включаючи справи з зустрічним позовом про позбавлення батьківських прав батьків, які усиновили дитину) думка дитини заслуховувалася безпосередньо в ході засідання у 69,8% справ, а у 30,2% думка дитини не заслуховувалася, до уваги брався висновок органу опіки та піклування/служби у справах дітей. У справах про поновлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та участь одного з батьків у вихованні дитини думка дитини заслуховувалася безпосередньо в ході засідання у 67,9% справ, у 32,1% думка дитини не заслуховувалася, до уваги брався висновок органу опіки та піклування/служби у справах дітей.

Не завжди до процесу заслуховування думки дитини залучається психолог, це залежить від обставин справи, про що вказали 69,8% респондентів. 22,6% відповіли, що до процесу заслуховування думки дитини залучається психолог і 7,5% сказали, що психолог не залучається. 
На запитання щодо того, якими будуть дії фахівців, якщо в процесі заслуховування думки дитини, дитина починає плакати або мовчати, або перестає взаємодіяти, у переважній більшості, респонденти зазначають про зупинення процесу опитування, однак залишаються ті, які після заспокоєння дитини продовжують опитування, що не є в найкращих інтересах дитини. Виявлені результати свідчать про недостатню обізнаність фахівців щодо найкращих інтересів дитини, відсутність чіткого алгоритму дій у таких випадках.

Таким чином, дослідження продемонструвало, що відсутність законодавчого врегулювання процедури заслуховування думки дитини призводить до формування різної практики заслуховування та врахування думки дитини, що не завжди відповідає її найкращим інтересам. Це обумовлює потребу напрацювання змін до законодавства щодо унормування наступних питань:

    процедури заслуховування думки дитини з питань, що торкаються її прав та інтересів, з урахуванням віку дитини та рівня її розвитку;
    підходів щодо визначення здатності дитини висловлювати свою думку;
    процедури роз’яснення дитині її прав, у тому числі під час заслуховування думки дитини;
    механізмів залучення психолога до процесу заслуховування думки дитини, визначення його ролі та повноважень, критеріїв щодо кваліфікації, вимог до оформлення висновку за результатами взаємодії з дитиною.

Повністю ознайомитись зі звітом за результатами дослідження щодо проблемних питань розгляду справ, пов’язаних із забезпеченням права дитини на сім’ю, можна за посиланням: https://bit.ly/489uPcq

Дослідження проведено у межах проєктів Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні «Турботливі родини для 1000 дітей» та «Надання психосоціальної підтримки та забезпечення правосуддя як складової частини кращого догляду для вразливих дітей», у співпраці Громадської спілки «Українська мережа за права дитини» та Громадської організації «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», за підтримки Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх.