Комунікація з дитиною в конфлікті з законом нерідко має низку труднощів, адже буває, що встановити контакт вдалося, а згодом дитина проявляє комунікативний опір, через який доволі складно з’ясувати обставини події. Тож у межах цієї статті будуть висвітлені тактики, які під час допиту допоможуть психологу зрозуміти особливості комунікативної поведінки дитини та налаштувати її на продуктивний діалог.
У процесі проведення слідчої дії залучений психолог має відстежити ідентичність наданих раніше дитиною показань, наприклад, під час відібрання пояснень чи в попередньому допиті.
Привернути увагу мають такі ознаки:
«завчений» характер пояснення;
виражена розбіжність між невербальними проявами та їх вербальним супроводом (конгруентність);
наявність неузгодження, істотні відмінності у вигаданих деталях, які погано утримуються в пам’яті та замінюються новими;
збільшення прояву та / або кількості жестів-адаптерів, які не мали яскравої вираженості в цієї дитини впродовж всієї слідчої дії та не є одним з елементів її типової / базової лінії поведінки;
помітна зміна лексикону та застосування значної кількості слів, які не мають конкретного змісту й які не використовувалися дитиною під час відповідей на нейтральні запитання, що не стосувалися кримінально значущої фази події («не пам'ятаю», «не знаю», «можливо», «не впевнений», «як варіант», «може бути, але не точно» тощо);
прагнення дитини до схвалення важливими для неї дорослими (законний представник / адвокат) її «правильних» відповідей;
невідповідність розповіді дитини тій інформації, що виявлена в межах кримінального провадження, інше.
Вищезазначені критерії можуть сигналізувати про ймовірність приховування дитиною фактів, важливих для слідства, її намагання зменшити свою відповідальність за вчинене правопорушення, особливо, якщо йдеться про групу осіб або особу, яку дитина готова захистити від імовірного покарання (наприклад, організатора). Зазвичай це може бути зумовлено впливом значущих осіб (батьків, адвокатів, організаторів злочинних угруповань, друзів, інших) або внутрішніми упередженнями дитини, яка готова, наприклад, взяти відповідальність на себе заради захисту інших. В переважній більшості випадків психологи можуть стикатися з тим, що діти, які вчинили правопорушення, все ж таки намагаються виправдати свою поведінку, про що свідчать викладені нижче ознаки.
Заперечення відповідальності: «Я нічого не зміг із собою вдіяти», «Вони змусили мене це зробити », «Я маю проблему, що спонукає мене поводитися в такий спосіб», «Такі були обставини», «Так вийшло».
Заперечення заподіяного збитку: «Адже ніхто не постраждав», «Вони можуть обійтися й без цих речей», «Хіба це крадіжка? Ми просто підібрали те, що в неї впало…».
Виправдання свого вчинку невизнанням потерпілого: «Він на це заслуговує», «Я був змушений захищатися».
Осуд тих, хто засуджує особу, яка вчинила правопорушення: «Всі так роблять».
Самовиправдання: «Я мав заступитися за товариша».
Посилання на вищі цінності, видання себе за постраждалого: «В нас не було чого їсти, я мусив красти для своєї родини».
Схилення до жалю через соціальний статус: «Я зробив це, бо не мав грошей», «Мені ніде було жити».
Маніпуляція емоціями: показне розкаяння (плач, істерика) або агресія як
«Гра» на почуттях провини: «Ви не розумієте, як мені важко», «Я зробив це через батьків, які мене не люблять».
Маніпуляції: зміна теми, відхилення від розмови, спроба переключити увагу на неважливі деталі, запитання замість відповідей.
Імітація нерозуміння: «Я не знаю, що сталося», «Я нічого не пам’ятаю».
Провокація конфліктів або вербальна агресія з метою припинення опитування.
В роботі з дітьми в конфлікті з законом важливо уміло поєднувати вимогливість, упевненість, зосередженість, підтримку. Маніпуляції дитини часто є захисною реакцією на страх чи сором, тому дорослим слід усіляко демонструвати розуміння, не дозволяючи водночас порушувати меж конструктивної розмови в процесі слідчий дій. До застосування психологом рекомендовано викладені нижче техніки.
Збереження спокою й емоційної стабільностіОскільки маніпуляції спрямовані на те, щоб викликати у співрозмовника емоційну реакцію (гнів, співчуття, розгубленість), важливо зберігати нейтральний тон і контроль над своїми емоціями; використовувати тверді і водночас спокійні фрази: «Я розумію, що ти відчуваєш, але це не змінює ситуації, яку ми маємо обговорити сьогодні», «Домовимось казати все по суті справи й конкретно, тож розкажи, що трапилося в цей понеділок» тощо.
Встановлення чітких та зрозумілих для дитини межЧасто діти перевіряють межі своїх можливостей, тому важливо відразу окреслити для них «зону дозволеного», пояснивши зрозумілою мовою їхні права та обов’язки. Наприклад, якщо дитина порушує субординацію, застосовує образливі звернення, лайку та подібне, сказати: «Я готова / ий тебе вислухати, але не дозволю мене ображати», «Звинувачення інших не звільняє тебе від відповідальності», «Спробуймо не сперечатися, а знайти разом спільне рішення».
Перенаправлення увагиЯкщо дитина намагається змінити тему або береться за маніпулювання, повертайте розмову в русло обговорення: «Дякую за інформацію, але зараз ми говоримо не про це», «Я тебе почув / ла, а тепер повернімось до того, що сталося», «Приймаю твій коментар, але це не стосується ситуації, краще розкажи мені про…».
Використання фактівОскільки маніпуляції часто базуються на емоціях або викривленні інформації, слід спиратися на факти. Наприклад: «Є свідчення, які підтверджують, що ти був там сьогодні зранку», «Камери відеоспостереження показують, що ти 38 хвилин перебував у магазині «Левада», «Раніше ти запевняв, що не знав про це, але дівчата, які були в той день з тобою, кажуть, що саме ти все організував», «Можливо, ти й не хотів, щоби так сталося, але факти свідчать про інше, тому ми маємо все обговорити і розібратися, чи не так?».
Дотримання логіки бесідиЧасто діти намагаються уникнути відповідальності, намагаючись викликати до себе почуття жалю. Кажіть у відповідь: «Мені шкода, що ти опинився у складній ситуації, але це не виправдовує злочину»; «Я готова / ий допомогти тобі, але для цього нам слід розібратися в ситуації, тому важливо, щоби ти чесно розповів про те, що відбувалося»; «Я розумію твої емоції й буду вдячним / ою, якщо ти поясниш, чому так сталося»; «Ми не можемо рухатись далі, поки не поговоримо про це відверто».
З’ясування мотивівДитина може не усвідомлювати, що її маніпуляції очевидні. Скажіть про це прямо, але коректно: «Мені здається, ти вкотре намагаєшся уникнути відповіді. Це так?», «Можеш пояснити, чому ти кажеш про це саме зараз?», «На початку допиту ти запевнив / ла, що розумієш мету нашої зустрічі і чітко назвав / ла її. Скажи, будь ласка, навіщо ти знову розповідаєш про те, що не стосується справи?».
Перенесення фокуса (рефреймінг)Перетворіть маніпулятивну заяву «Я це зробив, бо всі так роблять» на конструктивний діалог. Запропонуйте дитині обговорити, чому вона слідувала за іншими, а не прийняла власне рішення».
Що важливо зробити психологу в роботі з дітьми у конфлікті з законом
Професійна комунікація, налагодження взаємодії з представниками слідства: погодження дати, часу, місця проведення; завчасно узгоджені домовленості (розподіл ролей, спільний понятійний апарат тощо), що позитивно впливають на всіх учасників робочого процесу і допомагають кожному якісно виконувати свою роботу з урахуванням того, що центром уваги завжди, незалежно від процесуального статусу, є дитина та її інтереси.
Ретельна та всебічна підготовка до допиту неповнолітніх осіб з максимальним врахуванням відомої про них інформації; дотримання індивідуального підходу як умови збільшення шансів на отримання повних і максимально достовірних свідчень.
Врахування типології дітей, які скоїли злочин. Завчасне визначення того, що впливає на їхнє бажання давати або не давати показання, з метою вибору оптимальної стратегії реагування.
Вдосконалення відкритої комунікації з дитиною на доказ її захисту вимагає від психолога уміння почути та зрозуміти те, що з нею трапилось, або що вона, імовірно, вчинила, та з яких причин. Наголошування на можливості дитини вплинути на процес і результат розслідування в разі взаємодії з психологом.
Усвідомлення психологом власних дій, спрямованих на інтереси дитини, а не версії чи бажання слідчих, дізнавачів, прокурорів. Розуміння того, що дитина, яка скоїла злочин, – передовсім дитина, а вже потім – осмислення її дій, обумовлених широким спектром причин та обставин.
Доведення до розуміння дитини, яка перебуває в статусі підозрюваної, що вона має право змінювати свої свідчення.
Прийняття психологом того, що відмова дитини від спілкування є її правом та вибором, які слід поважати.
Основа діяльності психолога – раціональне співчуття, вільне від стереотипів, уважне та неупереджене ставлення до дитини, яка не піддається впливу чи тиску батьків, представників слідства та інших.
Психолог завжди має дбати про забезпечення та відновлення власного фізичного, емоційного, ментального ресурсу, особливо для ефективної роботи з такою категорією, як діти в конфлікті з законом*.