Впровадження міжнародних стандартів забезпечення прав дитини в системі правосуддя в україні

Впровадження міжнародних стандартів забезпечення прав дитини в системі правосуддя в Україні

Правову основу стандартів правосуддя, дружнього до дитини, становлять міжнародні документи.
27 лютого 1991 року Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини, яка є основним міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру, що закріплює гарантії прав дитини в державах-учасницях. З часу набрання чинності для України 27 вересня 1991 року Конвенція стала частиною національного законодавства.
Ратифікувавши Конвенцію, Україна взяла на себе зобов’язання забезпечувати всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, і щоб в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділялася якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув'язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років;

жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу;

гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до гідності її особи з урахуванням потреб її віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право підтримувати зв'язок зі своєю сім'єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин;

кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої такої процесуальної дії*.

жодна дитина не вважалася порушником кримінального законодавства, не була звинувачена та визнана винною в його порушенні через дію чи бездіяльність, які не були заборонені національним і міжнародним правом на час їх здійснення;

кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи звинувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії:

презумпцію невинності, поки її вина не буде доведена згідно із законом;

негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї, а у випадку необхідності, через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту;

невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно із законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи і, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або законних опікунів;

свобода від примусу щодо даваних свідчень чи визнання вини;

якщо вважається, що дитина порушила кримінальне законодавство, повторний розгляд вищим компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом згідно із законом відповідного рішення та будь-яких вжитих у цьому зв'язку заходів;

безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє використовуваної мови чи не розмовляє нею;

повна повага до її особистого життя на всіх стадіях розгляду.

встановленню мінімального віку, нижче якого діти вважаються нездатними порушити кримінальне законодавство;

у випадку необхідності і бажаності вжиттю заходів щодо поводження з такими дітьми без використання судового розгляду за умов повного додержання прав людини і правових гарантій.

Всеосяжним міжнародно-правовим документом, спрямованим на запобігання і захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, є Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротская конвенція), яку Україна ратифікувала у 2012 році.

допомоги у фізичній та соціальній реабілітації дитини, яка піддавалася сексуальній експлуатації або сексуальному насильству, у короткий та довгий строки та з урахуванням поглядів, потреб та інтересів дитини;

захисту прав та інтересів дітей, у тому числі їхніх особливих потреб як свідків, на всіх стадіях розслідування та кримінального провадження, зокрема шляхом інформування їх про їхні права й послуги, які їм може бути надано; надання їм можливості бути вислуханими, надавати докази та вибирати засоби для викладу безпосередньо або через посередника своїх думок, потреб і стурбованостей, а також для врахування їх; забезпечення їх належними послугами підтримки для представлення та врахування належним чином їхніх прав та інтересів;

забезпечення проведення опитувань дитини без необґрунтованої затримки, одразу після повідомлення фактів компетентним органам;

проведення опитувань дитини, якщо це необхідно, у спеціально обладнаному та прилаштованому для цих цілей приміщенні особою, спеціально підготовленою для цих цілей;

проведення всіх опитувань дитини одними й тими самими особами, якщо це можливо та де це доцільно, а також якомога меншої кількості таких опитувань і настільки, наскільки це є вкрай необхідним для цілей кримінального провадження***.

18 лютого 2021 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської конвенції)», яким, зокрема, на законодавчому рівні гарантовао проведення опитування дитини, яка постраждала від сексуального насильства або стала його свідком (очевидцем), із застосуванням дружньої до дитини методики.
Варто також зазначити, що 23 лютого 2022 року Керівним комітетом з прав дитини (CDENF) прийнята Стратегія Ради Європи з прав дитини на 2022–2027 роки «Права дитини на практиці: від стабільної реалізації до спільного новаторства».

пропагування та розроблення навчальних програм або національних версій курсів для юристів, які контактують із дітьми;

покращення доступу до правосуддя для дітей, які перебувають у вразливому становищі, і забезпечення їхньої активної участі у провадженнях, що їх стосуються, шляхом використання зрозумілих для дітей формулювань та інформаційних матеріалів;

підтримки розроблення заходів реабілітації та альтернатив утримання під вартою для дітей, які перебувають у конфлікті із законом, а також заохочення держав-членів до підвищення віку кримінальної відповідальності;

здійснення нагляду за місцями позбавлення волі дітей, надання дітям доступу до зручних і зрозумілих механізмів подання скарг, заохочення держав-членів до припинення тимчасового утримання дітей-мігрантів;

подальшого розроблення та пропагування у відповідних випадках моделі Барнахус, зокрема у межах проєктів співпраці;

здійснення оглядів або контрольних заходів у галузі сімейного права (щодо найкращих інтересів дітей у разі розлучення батьків і під час судового розгляду справ про опіку, щодо зміни місця проживання дітей) та міграції (виконання Рекомендації про дієву опіку для дітей без супроводу дорослих та дітей, розлучених із сім’єю, у контексті міграції);

сприяння поширенню підходів до міграційних процедур, які враховують інтереси дітей, зокрема шляхом розширення доступу до законного представництва й опіки, інформації, можливості участі, а також ефективних засобів правового захисту;

підтримка заходів запобігання проведенню судових проваджень у справах неповнолітніх шляхом розроблення моделі для стратегій запобігання, зокрема для дітей, які перебувають у вразливому становищі.

у відповідних випадках, перегляд наявних або розроблення нових стандартів у галузі сімейного права і прав дітей;

сприяння обміну найкращим досвідом між державами-членами щодо систем правосуддя й ініціатив, дружніх до дітей, зокрема стосовно їх прозорого оцінювання, ефективності й необхідних змін;

розроблення кодексів поведінки або аналогічних інструментів для юристів і представників ЗМІ, щоб гарантувати повагу до прав дитини під час судових проваджень;

збір та аналіз даних щодо участі дітей у системах правосуддя держав-членів Ради Європи, а також надання рекомендацій у разі потреби;

розроблення відновного правосуддя для дітей, зокрема, у відповідних випадках, для дітей, які демонструють шкідливу (сексуальну) поведінку, у тому числі стосовно інших дітей;

аналіз впливу екстрених заходів у період пандемії COVID-19 на доступність правосуддя для дітей, зокрема для дітей-мігрантів;

реалізація стратегій покращення доступу до правової допомоги та представництва для дітей, зокрема шляхом пропонування правової допомоги через центри правової допомоги та стратегічне судочинство;

проведення досліджень з метою гарантування прав і найкращих інтересів дітей, зачатих з використанням донорського матеріалу, і поглиблення загального розуміння цього питання;

вживання заходів для вирішення питань, що стосуються дітей, які опинилися у кризових або конфліктних ситуаціях, зокрема питання опіки, житла, прав на землю та майно, реєстрації, визначення національності та громадянства або запобігання формуванню статусу осіб без громадянства;

концентрування уваги на деяких окремих темах, наприклад таких як потреби та проблеми дітей, які стали жертвами та свідками насильницьких злочинів (у тому числі сексуального насильства) у системі правосуддя, зокрема питання реінтеграції та реабілітації дітей, які постраждали внаслідок актів тероризму, і доступу дітей до правосуддя у зв’язку із завданням шкоди навколишньому середовищу;

уточнення щодо використання альтернативних механізмів вирішення спорів, як стосуються дітей;

запровадження правосуддя, дружнього до дітей, як міжгалузевого напрямку роботи в межах розробленого Радою Європи проєкту співпраці з питань правосуддя;

розширення доступу дітей до Європейського суду з прав людини****.

профілактика правопорушень серед дітей;

захист прав неповнолітніх, що притягаються до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень;

захист прав дітей у кримінальному провадженні на всіх його етапах (досудове розслідування, судове провадження, призначення покарання неповнолітнім та його виконання, ресоціалізація неповнолітніх).

розробити всеохоплюючу стратегію боротьби з насильством щодо дітей у будь-якому місці, включаючи домашнє насильство, сексуальне насильство та насильство в установах, з акцентом на раннє виявлення та реагування на насильство;

зміцнювати інфраструктуру для захисту дітей на місцевому рівні та забезпечувати сприятливі для дітей та міжсекторальні заходи втручання, такі як барнахус («дім для дітей»), у всіх випадках жорстокого поводження з дітьми, у тому числі шляхом проведення спеціалізованих судово-медичних експертиз, медичного огляду та надання відповідних послуг у сфері психічного здоров’я та реабілітації, а також забезпечувати аудіо-візуальний запис свідчень дітей і приймати їх як доказ у судовому провадженні;

розслідувати заяви про сексуальне насильство щодо дітей, пов’язане з конфліктом, і видати внутрішні інструкції щодо ефективного розслідування повідомлень про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (наприклад, Стамбульський протокол і Міжнародний протокол з документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті), звертаючи належну увагу на права та потреби дітей-жертв, а також відновити роботу системи направлення постраждалих до лікарів-фахівців та забезпечити її ефективність по всій країні.

прискорити ухвалення проєкту Закону про юстицію, дружню до дитини, та змін до Кодексу про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів;

сприяти наданню профілактичних послуг дітям, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

створити спеціалізовані дитячі судові установи та процедури з достатніми людськими, технічними та фінансовими ресурсами, призначити спеціалізованих суддів у справах дітей і забезпечити, щоб такі спеціалізовані судді проходили відповідну підготовку стосовно правосуддя щодо дітей;

забезпечити надання кваліфікованої та незалежної юридичної допомоги дітям, які підозрюються, звинувачені або визнані такими, що порушили норми кримінального законодавства, на ранній стадії процедури та протягом судового провадження;

сприяти несудовим заходам, таким як виведення із системи кримінального судочинства для дорослих, посередництво та консультування, для дітей, обвинувачених у скоєнні кримінальних правопорушень, і, де це можливо, застосуванню покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, таких як пробація або громадські роботи;

гарантувати використання тримання під вартою як крайнього заходу і протягом найкоротшого періоду часу, а також його регулярний перегляд з метою його скасування;

забезпечити у ситуаціях, коли позбавлення волі використовується як крайній захід, що діти не утримуються разом із дорослими та що умови тримання під вартою відповідають міжнародним стандартам, у тому числі щодо доступу до освіти та медичних послуг.

Важливо пам'ятати, що наступні об’єднані сьомий та восьмий періодичні звіти, у які має бути включена інформація про виконання Заключних зауважень і рекомендацій, Україна повинна подати до 26 вересня 2027 року.

Олександра Грицевич, експертка із захисту прав дитини ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер».