Права дітей. Психологічний контекст
Наталя Пашко, психологиня, координаторка по роботі з дітьми та підлітками Інституту психології здоров'я Institute of Health Psychology, спеціалістка по роботі з випадками насильства, дитяча психологиня та травмапедагогиня.
Щорічно, 1 червня, в Україні відзначається «День захисту дітей».
Якщо вірити Google Trends (статистика запитів в Google), кожного місяця по всій території України люди роблять запити «захист прав дітей», «права дітей», «як захистити права дітей» та інше. Тема є актуальною і складною одночасно.
Ми поговорили з психологинею Наталією Пашко про те, що таке права дітей, навіщо дітям знати свої права, та чому батьки ставляться до поняття «права дітей» з пересторогою.
Навіщо дітям знати свої права, адже дитину може захищати дорослий?
Наталя
Діти - це особлива категорія, яка має свої потреби відповідно до віку, вразливості, залежність від дорослого (у гарному розумінні).
Потреба в дорослому для дитини - це особистий контакт, турбота, увага з боку дорослого, повага, якісне проведення спільного часу. Задоволення потреби в безпечному дорослому поруч впливає на життя, здоров'я та гармонійний розвиток дитини.
Дитина - це окрема людина, незалежна особистість, яка має свою думку, своє бачення світу.
Права дитини - це своєрідний «місток», де з одного боку - дитина, як певна вікова категорія, що потребує уваги і турботи, а з іншого - це окремий індивід, людина, яка має свій голос і думку.
Виокремлення прав дітей із загальнолюдських прав, дозволяє побачити дитину у взаємостосунках. Проте, часто в самих стосунках з дорослими дитину сприймають як об'єкт виховання, а не суб'єкт взаємодії на рівних.
Існує думка, що діти, які знають свої права, можуть «маніпулювати» дорослими (батьками або педагогами). Чому батьки з пересторогою ставляться до поняття «права дітей»?
Наталя
Коли на зустрічі з педагогами чи батьками я починаю говорити про права дітей, то часто чую коментарі, що ми (спільнота захисників прав дітей) занадто багато говоримо про права дітей, а про обов'язки - мало.
Чому дорослі так реагують, коли ми говоримо про права дітей? Бо вони не мають власного досвіду поваги до своїх прав. Коли дорослих хвилює питання прав дітей у контексті «маніпуляцій», коли дорослим не подобається факт того, що дитина говорить про свої права, то розкривається таємниця взаємовідносин дитини і дорослого. Це означає, що в сім'ї дитина сприймається як об'єкт для контролю та наказів, а не суб'єкт взаємодії.
Дорослі не вміють і не знають, як по-іншому. Вони бояться, що голос дитини почне звучати. Тому що, коли дитина почне говорити, коли почне визначати свої права і озвучувати їх, вона багато про що скаже. Знаючи права, дитина почне відслідковувати ті моменти в житті, де її права можуть порушуватися або вже порушуються.
З моєї практики спілкування з батьками та педагогами, більшість з них розуміє виховання як процес контролю та реагування. Батьки постійно шукають швидкий інструмент впливу на дитину. Проте, виховання поваги, безпеки та взаємодії - це довготривалий процес.
Дорослі розуміють, що вони порушують права дітей і законодавство, їм стає страшно. Адже дитина, говорячи про свої права, може розказати про явище домашнього насильства, яке відбувається в сім'ї. Виходом дорослі вбачають «перетягнути ковдру» у бік дитячих обов'язків.
Про права дітей пишуть статті, правові заходи включені до програм позакласної роботи в школі. А от щодо сім'ї, в якій живе дитина, чи говорять з дитиною про її права?
Наталя
Я би дуже хотіла, щоб в сім'ях говорили про права! Можу сказати зі своєї практики, всі аспекти, з якими звертаються до мене батьки щодо своїх дітей: про складну поведінку, дивні дії дитини тощо, - часто за цим стоїть першопричина - порушення прав дітей.
Батьки не до кінця проінформовані, що таке - права дитини, тобто вони бояться, що права дітей - це якісь забаганки і вони втратять вплив та важелі управління над дитиною. Між дітьми та батьками мають бути встановлені рівноправні стосунки. Багато дорослих, не володіючи іншими інструментами, використовують контроль та насильство, щоб керувати дитиною.
Чому в підлітковому віці так багато проблем між підлітками та батьками? Бо попередні тактики контролю не спрацьовують і тоді підліток реагує по-іншому: сумбурно, криком, недовірою, різкими коментарями та інше.
Ще раз повторюсь, коли ми говоримо про права дітей, дитину треба сприймати як суб'єкт, як рівну, як особистість, незалежно від віку. А в тієї особистості може бути власна думка, яка відрізняється від думки батьків.
Навчання/виховання дітей про права - це навчитися розуміти власні межі та поважати межі іншої людини, розуміти, що за правами стоять обов'язки.
Дитина може навчитися користуватися правами тільки тоді, коли її навчають на власному прикладі, роз'яснюють права, виокремлюють час у вихованні дитини, обговорюючи тему прав.
Чи звертаються діти за допомогою, щодо порушення їхніх прав?
Наталя
Тенденція особистих звернень дітей щодо порушення їхніх прав зростає.
Це чудово, тому що діти починають говорити. За 6 місяців 2020 року на «Національну дитячу «гарячу лінію» було здійснено 36 830 звернень дітей.
Нещодавно мала телефонну розмову. Дівчина-підліток звернулася до Національної дитячої гарячої лінії з питанням домашнього насильства. Підліток розповіла про те, що її домагався вітчим, а мама сказала просто триматися від нього подалі. Тобто, виникає така ситуація: один з батьків вчиняє насильство, а другий ухиляється від захисту.
В ідеальному світі було б так: підліток звернувся на гарячу лінію чи повідомив соціального педагога або психолога в школі. Інформацію щодо насильства передали б до поліції чи до служби у справах дітей і почали розгляд випадку. Проте, так не буде, бо батьки ухиляються. І дитині доводиться самостійно якимось чином відстоювати власні права.
З суб'єктами реагування (слідчі, прокурори, адвокати, психологи та інші фахівці, які займаються захистом прав дітей) - інші складнощі. Вони завжди ставлять під сумнів історії дітей та їхні покази: "А чим ти це доведеш?" - таке питання часто можна почути від суб'єкта реагування. Вся процедура розслідування будується на сумнівах щодо слів дитини.
Нажаль, в цей момент ми втрачаємо довіру дітей, а інколи втрачаємо і самих дітей в прямому і переносному сенсі.
Чи існують освітні програми в Україні, які вчать дітей не тільки знати, але й розуміти свої права?
Наталя
Освітні програми про права мають бути обов'язковими уроками в школі, викладатися систематично.
В Україні розроблено багато навчальних програм про права для дітей та підлітків. Проте, тренінги та програми, які проводять в навчальних закладах або поза їх межами, зачасту ініціюються міжнародними організаціями. Відповідно, правове навчання відбувається хаотично.
Я раджу подивитися розробки Всеукраїнського громадського центру "Волонтер". Зокрема, навчальну програму "Будуємо майбутнє разом: програма профілактики конфліктів та правопорушень серед учнівської молоді", та інші розробки: буклети, онлайн-курси,інше.